Коли я опинилася в іншій країні з одним рюкзаком та двома маленькими дітьми, мені здалося, що всі мої психологічні травми дитинства були підготовкою, щоб пережити війну та вимушену еміграцію.

У той час, коли інші люди панікували, опускали руки, та були в край поганому емоційному стані, мені вдавалося залишатися спокійною та зібраною, і при цьому надавати якісну психологічну допомогу іншим.

Всі мої біди, з якими я зіткнулася в дитинстві – насильство вітчимом, раннє вбивство матері, суїцидальний підлітковий вік, інсульт у 17 років – це все загартувало мою психіку.

Я прийшла до психології у 28 років.  Через роки навчання та особистої терапії я розумію, навіщо все це було у моєму житті. 
Напевно, щоб пережити цю війну та її наслідки, і допомогти в цьому іншим людям – дорослим, дітям, підліткам.

У березні 2022 року, прибувши до Риги, вже за тиждень я працювала в місцевому психологічному центрі з українцями, які втекли від війни.  Завдяки підтримці Мальтійського ордену в Латвії  та Центру терапії “Skaņas un mūzika”, мені вдалося організувати індивідуальні консультації для дітей та дорослих, і групові заняття для підлітків з України.

Так, у моєму дитинстві не було війни.  Але я знаю на власному досвіді, що переживає дитина, коли по-звірячому вбивають її матір.  І я рада, що можу допомогти таким дітям.

Я знаю, що насильство, про яке людина не може ні з ким говорити, нікуди не втече з пам'яті.  Що вийти з цієї травми можна лише проживши свій біль поряд з іншою людиною.  І я можу тією людиною бути.

І я знаю той стан, коли хочеться вийти у вікно, або затягнути міцнішу петлю. Людина в ньому боїться власних думок. Та я поруч, щоб їх почути і допомогти змінити.

Моя робота в еміграції нелегка.  Більшість людей, які опинилися тут, не мають більше будинку, куди їм повернутися;  втратили когось із близьких;  виявились відірваними від рідних, яких розкидало світом... Вони не знають, де їм жити, за що жити, ким бути в цій новій реальності.  Вони повністю дезорієнтовані.  І вся ця травма війни лягає зверху інших травм, які спали довгі роки, а тепер вириваються як вулкан, що прокинувся.

Я не можу допомогти всім, мене не вистачить на кожного, але я рада, що можу допомогти тим 10-20 українським біженцям, з якими знайомлюсь щомісяця тут, у Ризі.

Сьогодні я – маленька людина на своєму місці, яка робить свою роботу для збереження психологічного здоров'я нації.

Ось така вона, моя робота психолога-біженки.

Щодо приватного життя, воно таке, як зараз у багатьох українських жінок, втікаючих від війни.
Розлука з чоловіком і півтори тисячі кілометрів між нами...
Досвід життя зі свекрухою вперше за 17 років шлюбу за вимушених умов:)
Знімна квартира і мінімум речей, які знову можна запакувати в одну валізу, щоб повернутися додому в Україну…

Мої латвійські янголи-охоронці —

Лінда Мурніеце та Евія Ролле Купліна

Тож сьогодні я тимчасово живу і працюю в Латвії.

Латвія — це маленька країна з величезним серцем і щирими людьми.

В Ризі надаю послуги:

Психологічна підтримка громадянам України в Ризі у Центрі терапіі «Звук і Музика».

Арт-терапевтична група для дорослих та психологічна група підтримки для українських підлітків за адресою   Hanzas iela 16.

Продовжую працювати онлайн з моїми постійним клієнтами, що залишились в Україні, чи роз“їхались світом.

Продовжую вести курси психології онлай, та, доречі, навчаюсь викладати їх українською. Виходить поки не дуже, але вірю, що результат незабариться:)

Вірю в нашу перемогу!